Академія Шахтаря, безперечно, одна із найкращих в Україні. Тут зібрані талановиті гравці зі всієї країни, створені належні умови для росту та розвитку, клуб бере на себе повну опіку молодих талантів.
Вагомий внесок у розвиток цієї академії зробив нідерландець Патрік ван Ліувен. Парадоксально, але зараз він буде протистояти “гірникам” у ЛЄ, адже в ході сезону очолив Маккабі. Саме завдяки Патріку відбулося викристалізовування філософії академії та молодіжних команд. Є певні принципи та стандарти, які дозволяють пройти відбір. Молодий футболіст, який хоче грати за Шахтар, повинен мати гарно розвинуті швидкісні якості та вміння класно працювати з м’ячем.
Найбільша проблема академії “гірників” – перша команда робить ставку в атаці на легіонерів. Із гравців атакувальної лінії пробитися в першу команду зумів тільки Віктор Коваленко, який зараз підкорюватиме Серію А. Іншим не вдалося конкурувати із бразильцями. От Трубін став основним воротарем, Бондар та Корнієнко грають у захисті. А в передній лінії ніхто навіть близько не може похвалитися такими досягненнями.
Дуже багато талантів так і не змогли розкритися через це. У будь-якій іншій українській команді у них були б набагато більші шанси. Бракує терпіння, характеру, хтось зупиняється після перших великих грошей, комусь заважають травми чи відсутність довіри.
Зараз відвертий хайп навколо Віктора Коваленка. Гравець перейшов у дуже непросту команду та складний чемпіонат. Буде цікаво порівняти його виступи та успіхи після багатьох років у Шахтарі із футболістами, які теж є вихованцями донецької команди, але ніколи не грали за першу команду Шахтаря. Насамперед маю на увазі футболістів того ж амплуа – Маліновського, Зінченка.
Є цілий ряд гравців, які довели власним прикладом, що життя поза Шахтарем існує. Потрібно тільки подивитися на свою кар’єру під іншим кутом, доводячи право на місце під сонцем і бажання грати на високому рівні. Більшість із них не провели жодного матчу за першу команду Шахтаря, але стали гравцями топового рівня і футболістами збірної України.
1. Руслан Маліновський
Житомирщина завжди була багатою на таланти, тільки з умовами для розвитку молодих футболістів не завжди добре складалося. Маліновський із 12 років перебував у системі Шахтаря. В один момент його визнали неперспективним і відправили додому. Врятувало кар’єру Руслана створення Шахтаря-3 у Другій лізі, який потрібно було кадрово наповнити. Тож Маліновський повернувся. Грав за “гірників” тільки на рівні Другої ліги. Навіть у молодіжну команду не запрошувався.
Важливу роль в житті Маліновського зіграв екс-тренер Карпат Олег Кононов, який у Севастополі формував команду та підбирав цікавих молодих гравців. Відхід Кононова серйозно вдарив по перспективах Руслана у команді. Анексія Криму підштовхнула футболіста змінити команду і перейти в Зорю, яка тоді латала дірки після від’їзду легіонерів. У іншого житомирянина Юрія Вернидуба справи Маліновського пішли вгору, він навіть отримав виклик у національну команду.
Після успіху в Зорі Руслана брали на збори зі Шахтарем, але знову нічого не побачили. Гравець розпочав свою європейську кар’єру. Став зіркою в Бельгії, а потім перебрався до провідного чемпіонату, до команди, яка вже 2 роки грає в ЛЧ. На мою думку, сьогодні Маліновський – лідер та ключовий гравець збірної України. Transfermarkt оцінює його у 20 млн євро.
2. Олександр Зінченко
Уродженець міста Радомишль, що на Житомирщині. З такого маленького містечка дуже непросто вибитися у великий футбол. Зінченко зумів себе проявити на рівні місцевого ДЮСШ та зацікавити Шахтар. Був одним із лідерів юнацької команди, яка дійшла до фіналу Юнацької Ліги УЄФА, але далі гравець вирішив прямувати своїм шляхом.
Дуже непросто кудись переходити, якщо тобі немає 18 років. Челсі та Атлетіко точно це знають. Щоб підписати неповнолітнього гравця, потрібно офіційно працевлаштувати його батьків, щоб вони отримали місце проживання в країні, де гратиме їхній син. В історії із Зінченком головним фактором стало проживання його матері в Москві. Якби не ця ситуація, про гравця, ймовірно, мало хто почув би взагалі. Дмитро Білоног і Денис Арендарук були не менш цікавими талантами, але зараз про них навряд чи хтось згадає.
За інформацією ЗМІ, Шахтар отримав близько 200 тисяч євро за розірвання контракту в односторонньому порядку. Це гроші за виховання гравця Зінченка. Олександр хоч і програв справу у суді, але по факту – переміг. Отримав можливість за невелику суму змінити команду.
Сам футболіст не бачив свого майбутнього у Шахтарі та заявляв, що не хоче грати за Маріуполь. Російські клуби із пересторогою ставилися до Зінченка. Воювати із Шахтарем було небезпечно. Ризикнула лише Уфа. Ризики себе виправдали. Через певний час Зінченка підписав Ман Сіті. Після сезону оренди в ПСВ українець повернувся до Англії та вже четвертий сезон є гравцем основного складу.
У Зінченка були всі потрібні чесноти для гри в Шахтарі – футбольний інтелект, робота із м’ячем, універсальність. Просто гравець не захотів чекати, а клуб не наважився робити повноцінну ставку на нього. В Англії Зіна показав своє вміння змінюватись і вчитися, виступаючи на позиції лівого захисника. Зараз він – один із лідерів та стрижневих гравців збірної України. Як і Маліновський, коштує за версією Transfermarkt дорожче, ніж кожен із гравців середини поля Шахтаря. Думаю, за рівнем також не поступається.
3. Олександр Караваєв
Символом Шахтаря є Даріо Срна. Правий латераль був лідером “гірників” майже 15 років. Ніяких сумнівів щодо нього не виникало. Потребували лише гравця для ротації, який час від часу міг би підміняти хорвата.
Шахтар думав про наступника Срни. Той же Олександр Караваєв був одним із варіантів заміни. Караваєв – уродженець Херсона. У 13 років перейшов до системи “гірників”. Починав як правий півзахисник, а потім, за принципом того ж Срни, його опустили у захист. Дійсно, в Олександра є чесноти для успішної гри по всьому флангу. У плані працездатності, швидкості до нього ніколи не було ніяких претензій.
Але свого шансу в Шахтарі він так і не отримав. Не зіграв жодного офіційного матчу за першу команду. Виступав в оренді за Севастополь, Зорю. Зміг себе показати в Лізі Європи та навіть певний час провів в оренді за Фенербахче. Почав викликатися та виступати за національну команду, але в Шахтарі його так і не бачили гравцем основи. На позиції правого захисника пробували Петряка, Матвієнка, підписали Данченка, але тільки не Караваєв.
З літа 2019-го гравець виступає за Динамо. Не можна сказати, що він став лідером чи має статус беззаперечного гравця основи, але все ж залишається важливою фігурою для команди. У потрібний момент закрив позицію лівого захисника. За потреби може зіграти на фланзі півзахисту. Тобто, такий собі універсальний солдат, який не підведе. Важливість таких виконавців у сучасному футболі дійсно значна. На рівні національної команди Караваєв – основний правий захисник.
4. Тарас Качараба
Вихованець академії Карпат. У 2012-му перейшов у систему Шахтаря. Виступав за Шахтар-3 у Другій лізі, але до першої команди так і не дійшов. Качарабу називали “новим Хачеріді” – високий, швидкий, силовий захисник. Належало працювати над вдосконаленням гри, адже потенціал у Тараса був величезним. У юному віці почав грати за Говерлу В’ячеслава Грозного, після чого знову повернувся до Шахтаря.
Дивно, що йому не дали шансу, чи не побачили перспективи. У Шахтарі завжди є затребуваною роль силового центрального захисника. Напевно, вирішили, що Сергій Кривцов та Іван Ордець не потребують конкуренції. Качараба вирушив у Зірку, потім був період у Словані. Там Тарас зміг розкритися. Недарма його орендувала найкраща команда Чехії останніх сезонів – Славія. Наскільки мені відомо, у послугах українця були зацікавлені кілька клубів німецької Бундесліги. Думаю, що Тарас заслужив на свій шанс у національній команді.
Сьогодні захист Шахтаря не можна назвати ідеальним. Якісний центральний захисник явно був би незайвим. Не можна сказати, що за стилем гри Качараба не підходить. Адже у 2019-му підписали захисника аналогічного стилю – Валерія Бондаренка, який, щоправда, не зміг закріпитися в команді.
5. Олександр Зубков
Якби він грав у будь-якому іншому українському клубі, то дійшов би до першої команди. Але в Шахтарі на флангах роблять ставку на легіонерів. Конкуренція тут величезна. Вже багато років виступають лідери – Тайсон та Марлос. Зараз все гучніше про себе заявляють Тете та Соломон. Сподіваюся, Коноплянка не сказав свого останнього слова. Де тут шанси чи місце для Зубкова? Фонсека його використовував, як гравця далекої ротації. Але це не шлях для розвитку.
Оренда до Маріуполя. Потрібно віддати належне Зубкову, який не сприйняв її, як заслання чи відсутність перспектив, а ще наполегливіше над собою попрацював. Зміг зацікавити Ференцварош та стати одним із лідерів чемпіона Угорщини. Крок за кроком пробиває собі місце в складі збірної України.
Не можна сказати, що Зубков був великим талантом. Він – працьовита людина з характером. Готовий долати всі проблеми завдяки роботі. Зміг адаптуватися до легіонерського життя. Думаю, що у Ференцвароші Сашко ненадовго і вже незабаром переїде до провідного європейського чемпіонату.
6. Владлен Юрченко
Довго вагався, чи варто його вносити до цього списку, бо він так і не заграв у Європі, а зараз виступає лише за Зорю. Разом з тим, Владлен тут показує дуже якісний футбол і є одним із лідерів команди. Колектив Скрипника не грає у такий простий футбол, як Олімпік чи ФК Львів, коли кількісно захищаються і роблять ставку на довгі передачі та індивідуальну майстерність. Зоря прагне контролювати гру, діяти першим номером, володіти м’ячем. Постать Юрченка у центрі поля – ключова. Він футболіст, який веде команду. Вміє віддати, гарно працює із м’ячем, читає гру.
Є відчуття, що цей гравець міг би досягнути в рази більшого, але йому бракувало довіри. Він тільки зараз знайшов свого тренера. Був ще період у Байєрі за часів Рогера Шмідта, коли Владлена опустили з позиції атакувального гравця в середину поля. Тоді він навіть забивав у ЛЧ. Це його позиція. При правильному підході та довірі його рівень міг би бути не гіршим, ніж в умовного Алана Патріка.
Історія Юрченка схожа на сотні інших. Починав займатися футболом у рідному Миколаєві. Потім потрапив в академію Шахтаря, де був одним із найбільших таланатів. Грав за молодіжні команди, вирушив набиратися досвіду у Маріуполь. Зіграв в УПЛ у 16 років. Але перспектив у першій команді просто не мав, після чого стартувала вже європейська кар’єра, яка була спершу успішною, а потім стрімко пішла донизу.
Автор: Сергій Тищенко
Джерело: www.football24.ua
