Спортивний Арбітражний суду в місті Лозанна 16 лютого має розглянути апеляційну скаргу Української Асоціації футболу на рішення УЄФА зарахувати нашій збірній технічну поразку (0:3) в матчі Ліги націй проти збірної Швейцарії. Напередодні історичного в усіх відношеннях засідання давайте розглянемо козирі суперників і шанси на наш успіх.
Суть питання
Поєдинок останнього, шостого туру Ліги націй Швейцарія – Україна мав відбутися 17 листопада в Люцерні. На кону – право залишитися в елітному дивізіоні (А) турніру. Нашу команду влаштовував будь-який результат, окрім поразки, швейцарцям потрібна була лише перемога. Але поєдинок не відбувся ні в раніше обумовлені терміни, ні пізніше (18 листопада). Через рішення департаменту охорони здоров’я кантону Люцерн закрити на карантин всю офіційну делегацію збірної України. Чому цей кантон і його головний лікар Роджер Харстолл винесли такий суворий вердикт? По прильоту до Швейцарії, а конкретно, в місто Люцерн, наша делегація проходила обов’язкову процедуру тестування на наявність коронавірусу. Три тести виявилися позитивними – у Макаренка, Різника і Соболя. Потім провели ще одне тестування, і знову знайшли інфікованих. Цього разу – Малиновський, Кривцов і Мораес.
Згідно з медичним протоколом УЄФА, матч можна зіграти навіть тоді, коли в команді залишаються в строю (тобто не інфіковані) 13 осіб (в їх числі повинен був бути хоча б один голкіпер). Тринадцять здорових футболістів у нас набиралося, тому наша делегація чекала, що УЄФА дозволить провести гру.
В принципі, Європейський футбольний Союз спочатку схилявся саме до такого варіанту – поставити «під рушницю» наших неінфікованих гравців і провести матч відповідно до розкладу. Але тут своє вагоме слово і сказав згаданий вище кантон і глава його відомства охорони здоров’я, помістивши на карантин не тільки тих, у кого був позитивний тест на коронавірус, а всю нашу делегацію. Тобто, цим рішенням місцевої швейцарської влади УЄФА фактично позбувся козиря у вигляді «матч відбудеться за 13 здорових футболістів». А так як в Швейцарії в зв’язку з цим місцеві закони мають більш високий статус, ніж закони міжнародних інституцій, в тому числі УЄФА і ФІФА, перечити Харстоллу співтовариші було марно.
УЄФА і не перечив. Але, в свою чергу, намагаючись врятувати ситуацію, запропонував нам зіграти поєдинок на наступний день, 18 листопада, але вже зовсім іншій збірній України – не з тих, хто прилетіли в Люцерн, а заново зібраної в екстремальному порядку.
На це УАФ відповіла принциповою відмовою. Ну, аргументація нашого боку була зрозуміла і очікувана. Наша асоціація наполягала на тому, що в розпорядженні Андрія Шевченка є необхідний мінімум незаражених гравців, а нову збірну зібрати і доставити за один день неможливо. Та й то буде вже не національна збірна України, а щось інше.
У зв’язку з цим трохи пізніше з’явилася інформація, що УЄФА давав нам не один день на скликання нової збірної, а кілька, але УАФ нібито категорично відкинула і такий варіант, наполягаючи на своєму первісному: у нас є в розпорядженні необхідний мінімум. Правда це чи ні, зараз вже не настільки важливо. Тому що матч так і не був зіграний. Його долею зайнявся Апеляційний Комітет УЄФА.
Суд та діло
Спеціальне засідання цього самого комітету відбулося 25 листопада. Засідання проходило в онлайн-режимі. Обидві сторони – і УЄФА, і УАФ – отримали можливість висловити свою позицію і надати свої аргументи. Судячи за підсумком, наші козирі були недостатньо сильними: збірній України було присуджено технічну поразку (0:3), а збірній Швейцарії – технічну перемогу (3:0). Стало бути, виходячи з цього рішення «караючого меча» УЄФА, наша команда посідала останнє місце в своїй групі Ліги націй, що автоматично перекидало збірну України в новому розіграші турніру на «поверх» нижче – в дивізіон В.
Зараз винесемо за дужки, як у нас сприйняли вердикт УЄФА. Сприйняття було бурхливим, але очікуваним – обмежимося лише такою сухою констатацією. Зараз більш важливі факти. Факт полягав в тому, що УАФ словами свого голови Андрія Павелка пообіцяла подати позов до Спортивного Арбітражного суду на рішення Апеляційного Комітету УЄФА, як тільки на руках юристів нашої федерації виявиться мотиваційна частина рішення.
У перший день зими ця частина опинилася в Будинку Футболу, і наша сторона із залученням міжнародних фахівців (Іспанії, Швейцарії, США) почала вивчати справу. А вивчивши її, прийшла до висновку, що є «фундаментальні підстави для перегляду справи в CAS». 11 грудня позов УАФ проти УЄФА був офіційно зареєстрований в Лозаннському суді. І через трохи більше двох місяців настав час Х.
Аргументи і факти
З чим же підходять опоненти до вирішальної сутички? У зв’язку з цим нас, ясна річ, більше цікавить позиція і аргументи України. Андрій Павелко з цього приводу сказав наступне: «наші шанси дуже великі», і що «наша позиція сильна і впевнена». Президент УАФ аргументував «силу» нашої позиції «прецедентом «Ювентуса» і «Наполі» і іншими прикладами в історії футболу при пандемії».
Чесно кажучи, приклад з серії А не дуже доречний. Так, там теж йшлося про те, що місцева влада заборонила футбольній команді («Наполі») летіти на гру (в Турин) через виявлення інфікованих гравців. Але в тому випадку таке рішення було прийнято на підставі лише одного тестування, до того ж інфікованими виявилися лише два гравці. Та й про карантин для всієї команди тоді не йшлося. В результаті НОК Італії задовольнив апеляцію неаполітанського клубу на рішення серії А про «технар», і матч був зіграний. «Інших прикладів», тобто і з аналогічною історією, і з позитивним рішенням, даруйте, просто немає. Навпаки, є розтиражована практично всіма нашими ЗМІ ситуація з братиславським «Слованом». Вона, ця ситуація, як дві краплі води схожа на наш випадок: словаки прилетіли на Фарери грати матч кваліфікації ЛЧ проти тамтешнього «Клаксвіка», але не зіграли, так як після тестування у двох осіб прибулої команди був виявлений коронавірус. Матч змістили на два дні, прибули нові гравці, нові тести – і знову є позитивний випадок. Влада острова відправила «Слован» повним складом на карантин, а УЄФА присудив братиславцям технічну поразку. Правда ж, дуже схоже на те, що відбувається в кантоні Люцерн в середині листопада?
Як козир наша асоціація використовувала інформацію, що відразу по прибуттю в аеропорт «Бориспіль» тести на коронавірус у всіх членів української делегації, які виїжджали на матч Ліги націй зі Швейцарією, виявилися негативними. Можливо, це повідомлення мало б серйозну вагу, якби воно не було бито сильнішим козирем. Причому нашим же: вже після прильоту в Бельгію у футболіста нашої збірної Романа Яремчука виявився позитивний тест на КОВІД. Чим перекрити цей козир?
Навряд чи дуже вагомим аргументом на нашу користь буде і згадка про нібито «подвійні стандарти» Роджера Харстолла, який незадовго до матчу збірних дозволив проводити гру місцевої команди «Люцерн» в чемпіонаті Швейцарії, хоча в колективі був виявлений випадок коронавірусу. Потрібно розуміти різницю: тоді був лише один інфікований футболіст, якого відразу ж «самоізолювали». Як і чотирьох його одноклубників, які з ним контактували. Тобто, повністю на карантин веселий Роджер не відправляв «Люцерн». А нас відправив.
Природно, із залученням до справи дуже серйозних міжнародних юристів, які точно будуть шукати лазівки і можливості, а ще точно будуть обіцяти, УАФ напевно буде підходити до засідання CAS з оптимізмом. Більш того, в рукаві нашої федерації може виявитися вагоме «щось», про що широкий загал інформувати не поспішають. Але чи вистачить всього цього для перемоги?
Позиція УЄФА бачиться дуже міцною. У всякому разі, візуально немає нічого такого, що могло б її похитнути. Швидше навіть навпаки (випадок з Яремчуком). Та й про прецедент «Слована» не можна забувати. А якщо правда буде ще щось не на нашу користь, про що ми досі не знали?
Одним словом, передчуття не дуже райдужні. Більш того, ще не факт, що у вівторок ми отримаємо готове рішення: не виключено, що розгляд справи за звичкою може затягнутися ще на пару днів. Що лише відстрочить нашу біду. Хоча, коли вмирає надія, ми всі чудово чули..
Джерело: Sport.ua
